Презентация на тему «Павло тичина (1891 1967)»

Павло тичина (1891 — 1967)

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски

Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області).

Павло Тичина – учень бурси, 1901 р.

Походив зі старовинного козацького роду (його пращурбув полковником у

Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

Марія Василівна Тичина – мати поета.

У 1900-1907 рр

навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».

На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками

Духовий оркестр Чернігівської духовної семінарії.

У 1913-1914 рр

працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

Павло Тичина в юнацькі роки.

У 1916-1917 рр

— помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

Хор ім. М. Леонтовича під орудою Павла Тичини, початок 1920-х років.

З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків)

Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр

і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології.

Павло Тичина у своїй бібліотеці, 1932 р.

1943— 1948 рр

— міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Засідання правописної комісії в селі Поміри на Харківщині під головуванням Павла Тичини, 28 серпня 1943 р.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г

Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Павло Тичина читає свої вірші на Декаді української літератури та мистецтва, 1951 р.

Творчість

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р.

Павло Тичина серед друзів, 1913--1914 рр.

Перша збірка віршів «Сонячні кларнети» (1918) «Плуг» (1920) , «Вітер з

України» (1924), «Чернігів» (1931 р.),

Павло Тичина, 1920-ті роки.

Приховане протистояння з тоталітаризмом засвідчують окремі поетичні,

літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943)

Павло Тичина, 1930-ті роки.

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних

працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис.

Павло Тичина з бандурою, 4 червня 1946 р.

Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював

особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Павло Тичина з кларнетом, 1940-ві роки.

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві

Похований на Байковому кладовищі в Києві

Надгробок Павла Тичини на Байковому цвинтарі в Києві